РОЗРОБКИ УРОКІВ

Тема: Особливості розвитку китайської епохи Тан. Лі Бо (701 - 762). «Печаль на яшмовому ганку», Входжу я в річку…» Основні теми і мотиви лірики митця. Вплив даосизму на його світогляд. Своєрідність пейзажів Лі Бо, утілення в них краси природи і духовного життя.

Мета: визначити характерні ознаки середньовічної китайської поезії; збагачувати словниковий запас поняттями конфуціанство, даосизм; навчати працювати з текстом критичної статті; аналізувати поетичний твір; розвивати образне мислення, вміння працювати самостійно; виховувати інтерес до східних культур, толерантність.

Обладнання: художній текст,  паперовий лотос, на пелюстках якого записані питання, мультимедійна презентація із зображенням природи, архітектури, пам’яток мистецтва Китаю, портрета Лі Бо, китайських ієрогліфів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Форма уроку: урок-подорож

Змах пензля —

і буревій та зливи тремтять.

А напише вірша —

і викличе сльози у привидів, добрих і злих.

Ду Фу

ХІД УРОКУ

I.                  Актуалізація опорних знань

На минулому уроці ми з вами розпочали вивчати епоху Середньовіччя

Домашнім завданням вам було скласти гроно «Людина середньовіччя»

•     Розповідь про добу середніх віків за ґроном (див. попередній урок).

II. Мотивація навчальної діяльності

На дошці записаний вислів, в якому два слова не відомі. Розгадайте анаграми і прочитайте поетичні рядки китайського поета Ду Фу.

1. ЕЗНЛЯП

2. ШІВРА

Про кого міг сказати такі слова митець? (Про справжнього поета, мистецтво якого має неабияку силу, вплив на навколишній світ.)

Ду Фу присвятив ці слова своєму другові, поетові Лі Бо.

Учитель.   Середньовіччя залишило нам вагомий спадок. Без його осмислення ми не збагнули б самих себе.

            Період Середньовіччя яскраво прозвучав у культурі Китаю. (Слайд 2)

             Я підготувала вам відео про Китай, в якому представлено  уявлення  про цю країну.

(Відео).

II.               Вивчення нового матеріалу

Отже,  записуємо тему нашого уроку:

Метою нашої діяльності на сьогоднішньому уроці  буде:  визначити характерні ознаки середньовічної китайської поезії; збагачувати словниковий запас поняттями конфуціанство, даосизм; навчати працювати з текстом критичної статті; аналізувати поетичний твір; розвивати образне мислення, вміння працювати самостійно; виховувати інтерес до східних культур,

Пропоную зафіксувати свої очікування від уроку  за такою схемою (слайд 4):

•      хочу дізнатися;

•      хочу зрозуміти;

•      хочу  вдосконалити.

Слово  вчителя Китай – велика країна, розташована на Південному Сході Азії. Високі гори Тібету, величезна пустеля Гобі й води Тихого океану неначе приховують цю Країну від усього світу

Площа - 9,6 млн км,2. Населення - 1,2 млрд чоловік. Столиця - Пекін.

 З Китаєм межують 14 країн, а його узбережжя омивають 4 моря, так як країна займає велику площу, то клімат разюче варіюється від субарктичного на півночі до тропічного на півдні.

3.1 Асоціативний ряд «Китай», за технологією «Гронування» (супроводжується мультимедійною презентацією)

ü Китайська писемність (кит. 中文; піньїнь: zhōngwén, «китайське письмо») — стародавній і загальновживаний спосіб запису китайської мови. Китайські ієрогліфи – знаки-малюнки, що означають слова і поняття. Китайське письмо має зорову природу, тому мистецтво каліграфії надзвичайно цінується.

ü Знаки китайської писемності, відомі як китайські ієрогліфи (кит. 漢字 / 汉字; піньїнь: hànzì, ханьцзи, «букви Хань»). Вони широко використовуються не лише в Китаї, але також в японській і корейській писемності, а до 1945 року вживалися на письмі у В'єтнамі.

ü Кількість китайських ієрогліфів, згідно з китайським класичним словником Кансі, складає 47 035 знаків. Більше половини з них є архаїзмами і у сучасній китайській мові не вживається. Зазвичай, освічений китаєць повинен знати 4 — 5 тисяч ієрогліфів. Окрім ієрогліфів існує також спеціальна латиниця для фонетичної передачі китайської мови.

ü Велика Китайська Стіна – споруда, що захищала Китай з півночі від нападу кочівників. Велика Китайська Стіна відома також як «Стіна десяти тисяч лі (китайська міра довжини приблизно 590 ярдів). Загальна довжина стіни близько 1500 миль або 2 400 км.

ü Бойове мистецтво Кунг-Фу було винайдено ченцями Шаоліня, щоб захистити себе від грабіжників на пустельних гірських дорогах. - Зовсім не це було причиною! Шаолінь – буддийський монастир. А одна з практик в буддизмі - медитація. Після довгого сидіння на одному місці м'язи атрофувалися, і,щоб підтримувати тіло в тонусі, була розроблена система  Ушу (Кун-фу). Спочатку вона не включала бойові прийоми, і була схожа на набір фізичних вправ, перемішаних гімнастикою цигун.

ü Дракон-найпопулярніша міфічна істота.

ü Лотос – найулюбленіша квітка китайців.

ü Рис – традиційна китайська їжа.

ü Чай. У Китаї люди п'ють чай більше 1800 років. Китайський білий чай - це вершина смаку стародавніх китайських знахарів. – Насправді сортів китайського чаю безліч, і білий чай далеко не самий смачний!

ü Китай – батьківщина шовку. «Великий шовковий шлях» - це шлях, який поєднував Китай із Центральною та Південною Азією та йшов аж до Риму.

ü Компас, фарфор, папір, друкарська машинка, порох – винаходи, що були зроблені у Китаї.

ü Для архітектури Китаю   характерним є стиль , ознакою якого були дахи із загнутими вгору краями; став своєрідною візитною карткою Китаю.

            Вчитель Китай – колиска далекосхідної цивілізації. Започаткувало високорозвинену цивілізацію  правління династії Тан , що тривало майже 300 років (618 – 907).

Попрошу виступити учнів, які готували інформацію  про епоху династії Тан,   

Слово вчителя

Твори традиційної східної літератури містять у собі світ, незнайомий нам і далекий, такий, що живе по власних, частенько не дуже ясних для нас законах.

Перекладачеві завжди важко знайти близькі оригінальні слова, які передали б думку і відчуття автора неушкодженими, але ще важче уявити світ ліричного героя у всій його повноті – адже багато що в мистецтві не говориться, а лише мається на увазі. Через те, напевно, і доречно тут скупі сторінки передмови, які повинні доповнити вірш, сказати хоч би небагато про незвичайне для нас світосприймання старих китайських поетів.

Те, що ми називаємо «пейзажною лірикою», в старому Китаї було відомо як «поезія гір і води» або «поезія садів і полів».

Поняття лірики там ще не існувало, та в ньому і не було сенсу: поетична епіка практично була відсутня. Поезія завжди повинна була звучати як голос серця; китаєць просто не міг собі уявити відчужене поетичне оповідання, яке  було б для нього синонімом «не поезії». В той же час «голос серця» не зводився до звичного для нас поетичного «я», творчій індивідуальності поета – поет мислився китайцеві як би медіумом, свою могутність і натхнення він черпав ззовні, з сокровенних безодень всесвіту, куди були відкриті брами його духу.

3.2 Лі Бо

Повідомлення «істориків»

Слово вчиетя

Вірші Лі Бо дивували учених сучасників поета: вони є надто простими, невигадливими. Але поета їхня думка хвилювала мало, він писав так, як вважав за потрібне.

Повідомлення «істориків»

Особливості лірики Лі Бо

Запис у зошити

ü Поезію Лі Бо називають «поезією гір та річок».

ü Неприховане захоплення природою поєднується з філософськими роздумами митця.

ü Споглядальність і самозаглибленість: зміни у природі та зміни у власному внутрішньому світі цікавлять його однаково. «Він сам собі цікавий». (Гао Ші)

ü Ліричний герой Лі Бо — відлюдник, мандрівник, але він переймається переживаннями і тривогами людей.

Зараз я подивлюся наскільки ви були уважними, тому на основі почутого складіть гроно до життєвого і творчого шляху поета.

Читання поезії Лі Бо «Входжу я в річку…»

1.     Лі Бо писав прості,  зрозумілі звичайним людям вірші.

Зараз ми спробуємо доторкнутися до творчості китайського поета Лі Бо.

    Підготовка до сприйняття тексту.

 Учитель  (Під відео)       Уявіть ранню осінь, прохолодний день. Ви  - на березі  річки, входите у воду. Що ви відчуваєте?  (Свіжість, прохолоду, чистоту…)

 Відчуйте, як приємно торкається ваших ніг річкова вода, що рухається за течією…

Навкруги – жодної душі, лише ви і природа. 

Читання поезії підготовленим учнем

Входжу в річку, грає осіння вода...
люблю свіжість цих лілій...
зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,
хвилюється заводь...
Дивна ця година... громадяться шовкові хмари...
хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;
з тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше...
в горі й надії дивлюся туди... північний вітер в обличчя.

Бесіда

·        Який настрій у ліричного героя? Чому?

 (  Ліричний герой сумує, він хотів би милуватися  осіннім краєвидом разом із людиною, якої немає поряд.)

·        Чому цей  настрій не можна назвати тугою, а лише сумом?

По – перше, чарівна природа розраджує героя, по-друге, герой живе надією зустрічі.)

·        Якими образами природа зачаровує поета?

(Прекрасні лілії з перлинами води на пелюстках – метафора;

шовкові хмари – метафора.)

·        Чи випадково обрана пора року автором?

( Очевидно,що ні. Осінь – символ угасання , наближення до зими, про яку нагадує в останньому рядку  північний вітер. Це порядок, «природний шлях» не здолати, як не змінити людині і свою долю.)

·        Як ви гадаєте, навіщо Лі Бо так часто використовує три крапки?

( Три крапки – це пауза, символ зупинки, роздумів. Ліричний герой неквапливо спостерігає за природою, милується нею, але це не відволікає його від власного сумного настрою.  Три крапки свідчать про потік думок  ліричного героя, немовби їх обірваність, змішаність думок про природу та власні негаразди.)

·        Характерною особливістю китайської поезії  того часу є психологічний  паралелізм – паралельне зображення природи і почуттів людини.

У чому виявляється психологічний паралелізм у поезії «Вхожу я в річку»?

( Образи природи переплітаються  з роздумами ліричного героя  про внутрішній світ.)

3.3 Виразне читання вірша  «Печаль на яшмовому ганку».

Бесіда за запитаннями.

1.     Чи знаєте ви значення слова яшма?

2.     Словникова робота: яшма – ( араб.) – кремениста осадова гірська порода, яка складається з дрібних зерен кварцу червоного, сірого, зеленого, білого і чорного кольорів. Використовується як декоративний камінь для виготовлення художніх виробів.

3.     Яким настроєм проникнутий вірш? ( Смутком, печаллю)

4.     Які художні образи знайшли відображення у вірші?

5.     Пропоную скласти гроно до образів світу природи та світу людини

А знаєте ви, що таке елегія? Якщо – ні, то звернімося до літературознавчого словника.

ІV. Робота з підручником.

-         ( Елегія – ліричний вірш, у якому виражені настрої журби, смутку, меланхолії, що породжені соціальною несправедливістю, особистим горем)

-          Подивіться, будь ласка, на гроно «Світу природи», «Світу людини» і скажіть, що є спільного для кожного із них? ( Смуток, печаль, журба).

-         Для вірша «Печаль на яшмовому ганку» характерна наявність елегійних мотивів

V. Використовуючи прийом «Мікрофон», проводжу бесіду з висловлювання учнями думок щодо творчості Лі Бо

1.     Поясніть, чому творчість Лі Бо вважається вершиною світової лірики?

2.     В чому проявляється своєрідність поезії Лі Бо?

3.     Як ви розумієте слова Ду Фу, взяті за  епіграф до уроку?

VІ. Підсумок уроку

         Використання прийому «Незакінчене речення»

1.     На уроці для мене найважливішим відкриттям було…

2.     У поезії Лі Бо мені відкрився світ… який…?

3.     Ознайомившись з поезією Лі Бо,

-         я відчув…

-         я уявив…

VІІ. Домашнє завдання

1.     Опрацювати матеріал підручника про життя і творчість Ду Фу

2.     За бажанням скласти усний твір «Світ поезії Лі Бо. Який він?»

ТЕМА.   Давньогрецький театр, його характерні особливості, роль в античному суспільстві.   Основні жанри давньогрецької драми – трагедія і комедія.

МЕТА: ознайомити учнів з особливостями виникнення, облаштування та функціонування давньогрецького театру; сприяти усвідомленню того, що давньогрецький театр був важливим засобом виховання    найширших мас народу;  сприяти вихованню поваги до театрального   мистецтва та античної  культури, високих моральних рис.

ОБЛАДНАННЯ:  мультимедійний матеріал ; тексти трагедії Есхіла «Прометей закутий»; карта Стародавньої Греції; драматичні маски

                                                           

 Що ж таке театр, де ця могутня драма

огортається з голови до ніг у нову

могутність, де вона вступає у спілку

з усіма мистецтвами…, щоб вирвати

 вас із тісного світу суєт і кинути в

 безмежний світ високого і прекрасного?

 Що ж таке, запитую вас, цей театр?..

О, це справжній храм мистецтва…

В.Бєлінський        

  

                                                    ХІД УРОКУ

І. Організація навчальної діяльності.

Відеопритча про сенс життя                    

ІІ. Етап орієнтації

            1. Слово вчителя

•        Запитання до учнів.

-  Що ви знаєте про театр?

-  Чи любите ви театр?

-  Хто з вас був в театрі? В якому? Де?

   (Перегляд відео «Монолог артистки Т. Дороніної «Чи любите ви театр?»)

- Які ви знаєте види театру?

                    (відповіді учнів; схема)

 Асоціації

-  Які асоціації виникають у вас, коли говоримо про театр? Яким ви бачите театр? (гронування)

  (Звучить грецька народна музика. Учні висловлюють свої думки.)

Словникова робота.

Теа́тр (від грец.θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також театральним мистецтвом, а науку, що вивчає теорію та практику Театрального мистецтва вивчає театрознавство.              

ІІІ. Етап визначення мети

Стародавня Греція — це батьківщина європейського театру. Давньогрецький театр зароджується, набуває розквіту й занепадає в досить короткий проміжок часу, упродовж життя трьох поколінь і трьох великих трагіків античності — Есхіла, Софокла, Еврипіда. Це був яскравий період в історії грецьких міст-полісів, жителі яких не лише відчули себе повноправними громадянами, а й збагнули свою відповідальність за долю країни. Це була «золота доба»...

            Сьогодні ми з вами здійснимо віртуальну екскурсію , за словами В.Бєлінського, «…в справжній храм мистецтва» - театр. Але наша екскурсія незвичайна. Адже наша думка і уява віднесе нас до витоків театрального мистецтва – античного театру 

                         ( запис теми, епіграфу уроку)

ІV. Етап організації та виконання плану діяльності.

               1. Слово вчителя

Перед вами карта античної  Греції.

          Німецький  філософ Ф.Шлегель  радив:«Вивчення греків і римлян – це школа великого, шляхетного, доброго і прекрасного…Внутрішньо засвой її собі».  Тож кожен, хто поважає себе, повинен мати елементарні знання про країну, в яку пролягає його шлях. Пригадаємо,  що ми знаємо про античність.

                          2.   Дидактична гра «Сходинки до Олімпу»

1.      Кого греки вважали верховним богом?

2.      Богиня мудрості.

3.      Кому зі смертних вдалося хоча б раз повернутися з Аїду?

4.      Чому зображення Гермеса іноді розміщують на поштових відділеннях?

5.      Дружина Зевса.

6.      Богиня, яку зображували із зав’язаними очима.

7.      Хто  з богів був кульгавим?

8.      Богиня кохання.

9.      Чому Ареса не любили ні боги, ні люди?

10.    Богині долі. Вони розпоряджаються долями смертних.

11.    Богиня, яка любила чаклувати.

12.    Скільки олімпійців збиралося за столом богів?

( Відповіді. 1.Зевса. 2.Афіна. 3.Гераклу. 4.Гермес був вісником богів.  5.Гера.  6.Феміда.  7.Гефест  8.Афродіта.  9.Арес був богом війни.  10.Мойри.  11.Геката. 12.Дванадцять.)

  3. Заочна подорож.

     Наш шлях до витоків театрального мистецтва тривалий, доведеться робити зупинки. 

Перша зупинка «Міфологічна».

           ( Розповідь учня - «екскурсовода» про зародження святкових театралізованих процесій на честь бога Діоніса.)

     «Театр» у перекладі з давньогрецького – видовище. Датою народження світового театру вважається 534 рік до н.е. (дата першої постановки трагедії, проте тексти не дійшли до нашого часу). Зародився він під час святкових театралізованих процесій на честь бога Діоніса, сина Зевса та ліванської царівни Семели, покровителя землеробства та виноградарства, бога виноробства, а згодом – поезії й театру.

     Образ Діоніса й справді є одним з найтрагічніших у грецькій міфології. Його батьками були верховний бог Зевс та смертна жінка Семела. Громовержець Зевс приходив на побачення до своєї коханої у вигляді смертного чоловіка. Гера, ревнива дружина Зевса, вирішила помститись суперниці. Вона підмовила вагітну Діонісом жінку попросити Зевса, щоб він явив їй усю свою велич і блиск. Зевс виконав бажання Семели і жахнувся — він забув, що його кохана — проста смертна, і спопелив її своїми блискавками. Але громовержець встиг врятувати недоношене дитя і, зашивши його у своє стегно, виносив до потрібного терміну. Гера переслідувала Діоніса й тоді, коли він став дорослим, наславши на нього безумство та змусивши поневірятися на чужині. Діоніса вшановували на приурочених йому святах — Діонісіях, які нагадували карнавал або вертеп.

  Театральні видовища відбувалися спочатку раз на рік під час всенародних державних свят Великих Діонісій – свято початку весни

( березень-квітень), пізніше – на Ленеях ( січень-лютий), Малих Діонісіях (грудень-січень). Святково одягнені, прикрашені вінками, всі вільні громадяни полісу протягом трьох днів з ранку до вечора дивилися вистави, враженнями від яких жили увесь рік.

Друга зупинка  «Акторська».

(Розповідь учня –«екскурсовода» про влаштування вистав в давньогрецькому театрі.)

             Головна дійова особа давньогрецької трагедії – хор. Хореги, заможні громадяни  на власні кошти організовували хор для драматичних змагань.

Виконання обов’язків хорега і участь у драматичному хорі  було справою почесною. Очолював хор заспівувач – корифей. В трагедії хор – колективний герой, виразник громадської думки. З хору виділяли одного актора,  відповідача. Спочатку актор був один. Він звертався до хору із запитаннями, відповідаючи на його запитання, зображав різних персонажів. І хоча спочатку головну роль в трагедіях грав хор, згодом саме актор став носієм дії. Слово «актор» - латинського походження, що означає діючий. У театральній культурі воно з’явилося пізніше.

Третя зупинка «Пошукова».     

             Головними жанрами театру стає трагедія і комедія. На думку філософа Арістотеля, започаткували трагедію декламатори-заспівувачі дифірамбів, «величних пісень на честь Діоніса», комедію – заспівувачі пісень, які славили родючі сили природи. За легендою, супутниками Діоніса були цапоногі сатири, які прославляли подвиги та страждання бога. Трагедія

( з грецької трагос одє) перекладається як «пісня цапів».  Слово «комедія»

( комос одє)  тлумачиться як пісні процесії гульвіс, веселого Діонісового почту, які одягали маски і цапині шкури.   

Четверта зупинка «Композиційна» 

        ( Розповідь учителя про будову давньогрецьких п’єс. )

Головною дійовою особою давньогрецької трагедії – хором - драматурга забезпечував архонт (вища посадова особа). Хореги - заможні громадяни, на власні кошти організовували хор для драматичних змагань. Виконання обов'язків хорега і участь у трагічному хорі, які мав 12 (пізніше 15) учасників (хоревтів), було справою почесною. Очолював хор заспівувач - корифей. В трагедії хор - колективний герой, виразник громадської думки.

         Судили на змаганнях особливі виборні особи. Для драматургів-переможців існувало три нагороди: І-ІІ-ІІІ місце. Драматург отримував від держави гонорар та вінок з плюща.

          Хореги, які підготували хор для драматургів-переможців, мали І право ставити пам'ятник на честь творчої перемоги, на якому писали час вистави, ім'я драматурга, назву п'єси, ім'я хорега. Результати змагань вносилися ще в дидаскалії - протоколи, які зберігались у державному архіві Афін.

Публіка була надзвичайно вимогливою і імпульсивною. Задоволена видовищем, вона висловлювала свої емоції і почуття бурхливими оплесками, а якщо п'єса не  подобалася, мала право припинити гру і вимагати виконання нової п'єси. Оцінка глядачів набувала великого значення для успіху вистави.

П'єси мали чітко визначену структуру. Кожна вистава починалася з прологу - зав'язки дії (дія - вчинки героїв, важливі події їхнього життя). Парад - пісня, яку виконував хор, вступаючи на орхестру в супроводі флейтиста. Далі чергувалися епсодії (діалогічні частини, які виконували актори) і стасими (пісні хору). Заключна частина трагедії називалася гексодом - піснею, виконуючи яку, хор залишав орхестру.

Феспід виділяв з хору одного актора, гіпокріта - відповідача. Він звертався до хору із запитаннями, відповідаючи на його запитання, зображав різних персонажів. І хоча спочатку головну роль в трагедіях грав хор, згодом саме актор став носієм дії. (Слово"актор"латинського походження, що означає діючий. У театральній культурі воно з'явилося пізніше).

П’ята зупинка «Театральна».

     (Розповідь учня –«екскурсовода» про давньогрецькі театри під відкритим небом  )

       У часи Давньої Греції постійної театральної будівлі не було.  Вистави відбувалися просто неба. В Афінах для вистав використовувалася центральна площа. Театр вміщував десятки тисяч глядачів. Наприклад, афінський театр Діонісія , розташований на схилі Акрополя, ---  до 17 тисяч осіб. Глядачі розташовувалися на кам’яних лавах, вирубаних на схилі пагорба. Класичний театр складався з трьох частин: театрону, оркестри і скене. Глядацька зала мала назву – театрон.

Театрон – ( від слова «теаомай» - дивлюсь) – місця для глядачів, розташовані на схилі пагорба. Розміщені концентрично, вони вирубувалися прямо  в скелі.

          Театральної сцени в сучасному розумінні не існувало. Вистава відбувалася на оркестрі – колоподібному майданчику, у центрі якого розміщувався вівтар Діоніса. Розміри театру зумовлювалися  діаметром оркестри – від 11 до 30 метрів.

                                        

         

     Орхестра ( або каністра) – друга частина театру, круглий або підковоподібний утрамбований майданчик, що доходив до першого ряду місць глядачів і відділявся від них невисокою мармуровою балюстрадою. Посередині оркестри знаходився жертовник Діоніса, на якому перед виставами приносили жертву.

     Скене – ( намет для переодягання акторів, сучасна сцена) – спочатку справді була наметом, а пізніше дерев’яною, потім кам’яною  або мармуровою будівлею, що містилася за заднім, зрізаним боком оркестри. Вона являла собою єдину в театрі закриту частину, мала вигляд палацу, повернутого дасадом до глядачів, оздобленого колонами, скульптурами та іншими прикрасами. Скене мала троє дверей, через які актори виходили під час дії, поверталися до скене, щоб змінити маски. У ній також зберігався акторський реквізит.

     У 1954 році в Херсонесі, що поблизу Севастополя, був віднайдений античний театр, побудований близько 2,5 тисяч  років тому. В античні часи Херсонеський театр був місцем театральних змагань у поезії, у знанні «Іліади» та «Одіссеї». Проіснував він до ІV ст. до н.е., а потім був зруйнований ранніми християнами. У  VІ столітті на місці античного театру був збудований великий храм, названий археологами «Храм з ковчегом».                     

Шоста зупинка «Декораційна».

             (Розповідь учня –«екскурсовода» про костюми акторів трагедії  )

     Усі ролі ( жіночі також) виконували чоловіки. Актори одягали маски, вираз котрих розкривав характер, душевний стан персонажа. Кожна вистава мала свої костюми, невеликі декорації. Актори, зайняті у виставі, надягали котурни – спеціальне взуття на високих дерев’яних підошвах, яке збільшувало їхній зріст.

   Були маски, вираз котрих розкривав характер (добрий, лихий), душевний стан (відчай, радість (жрець, бог), стать (чоловік, жінка) персонажа. Маска, яка прийшла в театральні вистави з культових обрядів на честь бога Діоніса, мала узагальнений образ. Масштаби давньогрецькою театру не давали змоги глядачам з останніх рядів бачити обличчя акторів, якби вони не використовували виразні й великі маски. Мову жестів, як зазначав Г.Е. Лессінг, греки довели до такої досконалості, про яку ми й гадки не маємо. Гра у масках обмежувала міміку одним порухом 

  У виставах використовували технічні театральні механізми. За допомогою  одного з них - механе (машина), підйомника --- герої піднімалися на Олімп. Проте театральна техніка відігравала допоміжну роль. Уся увага глядачів зосереджувалася на характерах, долях, подіях.

           З глядачів на утримання театральної споруди брали невеличку платню.

  Для незаможної публіки держава виділяла спеціальні "видовищні гроші"- теорікон.

Театр був трибуною, з якої зверталися до демосу, суспільним інститутом, що формував погляди і переконання вільних громадян Еллади. Під час Великих Діонісій навіть в'язнів випускали з тюрем, щоб вони мали можливість взяти участь у всенародному святі.

Отже, театр у житті стародавніх греків посідав особливе місце. Він був державною справою, кращою школою виховання не лише естетичного, а й патріотичного, громадянського, морального, релігійного спрямування.

Сьома зупинка «Хай переможе найкращий!»

            Театральні вистави мали змагальний характер. До змагань допускали три трагічні поети і три комічні, кожен трагік мусив представити три трагедії й одну драму. Ці чотири п’єси називалися тетралогією. Комедіограф представляв одну комедію. Журі, обране з громадян, визначало переможця.

            Публіка була надзвичайно вимогливою. Задоволена видовищем, вона висловлювала свої  емоції й почуття бурхливими оплесками, а якщо п’єса не подобалася, мала право припинити гру і вимагати виконання нової п’єси                        

             4.   «Чи знаєте ви, що…»

Протягом трьох днів жителі міст з ранку до вечора дивилися вистави, враженнями від яких жили весь рік.

Театральні вистави мали змагальний характер. До змагань допускалися три трагічні поети і три комічні. Кожен трагік мусив представити три  трагедії і одну драму. Ці чотири п’єси називалися тетралогією.

Афінський театр Діонісія вміщував до 17 тисяч осіб.

Актори посідали почесне становище у суспільстві, їх обирали на найвищі державні посади, їх звільняли навіть від податків і гарантували недоторканість.

Для незаможної публіки держава виділяла «видовищні» гроші – теорікон.

Під час Великих Діонісіїв навіть в’язнів випускали з тюрем, щоб вони мали можливість взяти участь у всенародному святі.

Для драматургів-переможців існувало три нагороди: І-ІІ-ІІІ місце. Драматург отримував від держави гонорар та вінок з плюща.

                 5. Творче завдання. «Порівняй сучасний і античний театри» 

                   ( Ліва колонка заповнена.Праву учні заповнюють самостійно).

Сучасний театр  Античний театр

У спектаклі діє чимало акторів.     Грає лише один актор.

Хор необов’язковий.   Хор є обов’язковий і заміняє інших акторів.

На сцені є декорації.    Декорації відсутні.

Актори використовують власну міміку та жести.     Актори грають у масках, що зображають емоції та переживання.

 

                                6. Словникова робота.

Драма ( від грец. – дія) -  один із трьох літературних родів ( поряд з епосом і лірикою), який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Трагедія ( від грец. – козлина пісня) – драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості з середовищем, у якому вона живе. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно  актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, відзначається високою напругою психологічних переживань героя і майже завжди закінчується його загибеллю.

                                7. Слово учителя.

         Розквіт давньогрецької трагедії пов'язаний з іменами трьох афінських великих поетів-драматургів – Есхіла, Софокла та Евріпіда, які жили за класичного періоду (V –ІV ст до н.е.) еллінської культури.

До цього періоду належить початок творчості Есхіла (525/524 — 456 рр. до н.е.), якого вважають «батьком трагедії»

Трагедії Есхіла відображають основні тенденції його доби - грандіозні соціально-економічні та культурні зміни, пов'язані зі становленням афінської рабовласницької демократії, становленням нації.

Еврипід, молодший сучасник Есхіла та Софокла, "найтрагічніший з усіх поетів". Дійшовши у своїх творах висновку, що неперехідна цінність лише в самій людині, він виявляв ті смертельно небезпечні сили, які завжди готові знищити людський дух. Мабуть, це і визначило його погляд на трагедію як безпристрасне аналітичне спостереження людської натури.

         Есхіл, Софокл, Еврипід вважали, що драматург має бути наділений даром співчуття. Цей дар був притаманний кожному з них.

          Для розвитку світового театру новації Есхіла мали найважливіше значення. Саме Есхіл увів другого актора (за деякими версіями— і третього), що сприяло зростанню ролі діалогу, посилювало напруженість дії - основи театрального мистецтва, поглиблювало трагічний конфлікт. Він формалізував роль хору, перетворивши трагедію з мімічної хорової лірики на драму в сучасному розумінні.

            Після смерті Есхіла, як свідчать мистецтвознавці, постановки його п'єс принесли численні перемоги у драматичних змаганнях. Традиції, закладені Есхілом, наслідували його сучасники —Софокл, Еврипід, а згодом і всі драматурги Західної Європи. Він був і залишився "першим великим трагічним поетом" Еллади.

                      8. Інтерактивний метод «Продовжте речення»

- Сьогодні на уроці ми…

- продовжили роботу над…

- дізналися про…

- ознайомилися з …

- вчилися працювати з …

V. Домашнє завдання

Вивчити конспект, склавши кросворд за даною темою.

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життя та творчість Есхіла.